Наталя Лісневська

Голова Наглядової ради

26.10.2021

Сьогодні обговоримо питання медичної інформації.

Які форми інформування може використовувати лікар?

Залежно від особливостей хворого, хвороби і стану його здоров’я слід користуватися різними формами інформування. За кордоном поширені чотири моделі:

1. Інформаційна (наукова, споживча) модель, за використання якої лікар виступає в ролі компетентного експерта, неупереджено надає хворому повну інформацію про хвороби, прогноз, способи лікування і роз’яснює всі незрозумілі положення.

Пацієнт сам приймає рішення і бере відповідальність. Завдання лікаря — вміло підвести його до правильного вибору. За цієї моделі зберігається повна автономія хворого за мінімальної ролі лікаря.

2. Інтерпретаційна (наукова, споживча) модель близька до попередньої, але лікар більш тісно контактує з хворим, виступає в ролі радника, консультанта: надаючи інформацію, він разом з роз’ясненнями терпляче переконує хворого у правильності для нього особисто певного рішення. У цьому випадку водночас із дотриманням автономії хворого посилюється роль лікаря.
3. Дорадча модель передбачає досягнення взаємної згоди під час спільного обговорення стану хворого, особливостей діагностичних і лікувальних методів. При цьому лікар виступає в ролі старшого друга, вчителя. Ця модель наближує взаємини лікаря і хворого до тих, яких прагне лікар, за дотримання вимог медичної етики і деонтології, поширеної у вітчизняній медицині. Автономія хворого, його незалежність і водночас керівна роль лікаря ведуть до гармонізації відносин.
4. Патерналістська (батьківська) модель досить поширена в нас у практичній охороні здоров’я. Вона суперечить правам людини і правам пацієнта, згідно з якими лікар зобов’язаний інформувати хворого, ставити його інтереси вище власних, а не виступати в ролі опікуна, іноді диктатора, самостійно приймаючи рішення або нав’язуючи їх хворому. Така модель виправдана лише під час надання невідкладної допомоги.

Таким чином, вибір моделі залежить від конкретної ситуації та особливостей хворого, відбувається з урахуванням його компетентності та характеру, а також можливостей лікувального закладу.

Які юридичні основи прав громадян на інформацію про стан їхнього здоров’я?

Це право, деклароване у багатьох документах, найповніше викладене в тексті Основ законодавства України про охорону здоров’я громадян. У цьому документі зазначено, що кожен громадянин має право в доступній для нього формі отримати інформацію про стан свого здоров’я, якщо це не суперечить його бажанню. Ці відомості об’єднують результат обстеження, діагноз, прогноз, методи лікування, пов’язані з їх застосуванням ризики, наслідки та іншу інформацію.

Якщо громадянин є недієздатним або не досяг 15-річного віку, ця інформація може бути надана його законним представникам. Кожен може бути ознайомлений з медичною документацією і одержати її копію, отримати консультації фахівців про стан свого здоров’я. Слід зауважити, що відомості, які становлять лікарську таємницю, в окремих випадках можуть надаватися і без згоди хворого.

Інформація про хвороби та прогноз у разі несприятливого результату надається в делікатній формі згідно з вимогами медичної етики. Вибір моделі інформування, як вже зазначалося вище, залежить від компетентності хворого та інших факторів. За відсутності бажання пацієнт може взагалі відмовитися від інформації: тоді слід записати це в історії хвороби або медичній карті та підписати документ про відмову. Однак спроба повідомити повинна мати місце, адже хворий як громадянин може сприйняти важливі для нього повідомлення і прийняти рішення, які до цього відкладалися. Підписання документа про відмову від інформації про стан свого здоров’я не позбавляє особу можливості отримати таку інформацію в подальшому.

Якщо лікар, жаліючи психіку хворого, вирішив проінформувати про діагноз близьких або інших законних представників, то робити це він повинен тільки за згоди хворого, а за неможливості її одержання (ургентна ситуація, важкий психічний розлад тощо) — знати взаємини хворого з рідними і бути обережним.

Неправомірна відмова посадової особи від надання інформації, якщо це завдало шкоди законним інтересам громадян, тягне за собою адміністративне і кримінальне покарання.

Зовсім інакше з правових позицій розглядається питання про інформування громадян про фактори, що загрожують здоров’ю. Сюди належить (крім безпосередньо медичної) інформація про навколишнє середовище, техногенні та навіть економічні ризики.

Як з правової точки зору слід ставитися до інформації про стан здоров’я?

Основи законодавства України про охорону здоров’я громадян передбачають, що кожен громадянин має право отримати в доступній для нього формі інформацію про стан свого здоров’я, результати обстеження, наявність захворювання, свій діагноз, прогноз, методи лікування і пов’язані з ними ризики, варіанти медичного втручання, їхні наслідки та результати лікування. Інформувати зобов’язаний лікуючий лікар, завідуючий відділенням або інші особи, які безпосередньо беруть участь в обстеженні та лікуванні. У разі недієздатності громадянина, а також якщо особа не досягла 15 років, інформуються їхні законні представники (батьки, опікуни та ін.).

Це право має розглядатися ширше, коли несприятливі виробничі або екологічні умови можуть загрожувати здоров’ю людини. Посадові особи зобов’язані повідомити громадянина про факти і обставини, що становлять цю загрозу, згідно з Основами законодавства України про охорону здоров’я громадян. У цьому документі зазначено про обов’язкове регулярне інформування населення про поширеність соціально значущих чи небезпечних для оточуючих захворювань і право на інформацію про фактори, що впливають на здоров’я. Також громадяни мають право на інформацію про стан навколишнього середовища і стан інфекційної, техногенної безпеки.

Важливо, що інформація про стан здоров’я громадянина не може бути надана проти його волі, а в разі несприятливого результату — надана лише в делікатній формі. Це показує тісний зв’язок правових взаємовідносин з необхідністю дотримання медичної етики. Членам родини інформація надається, якщо громадянин не заперечує або не призначив конкретну особу, якій довіряє цю інформацію.

Лікарі та посадові особи ЛПУ повинні знати, що громадянин має право безпосередньо знайомитися з медичною документацією, що відбиває стан його здоров’я. За його вимоги йому надаються копії медичних документів, що стосуються його здоров’я, якщо в них не зачіпаються інтереси третьої сторони.

Права пацієнта поширюються і на право на збереження в таємниці факту звернення за медичною допомогою, а також на попереднє інформування про його добровільну згоду на медичне втручання або відмову від медичної допомоги.

Далі буде…